забагато смертей навкруги
це сумно/це не зі мною/немає слів/немає почуттів
варіант для кожного свій...
і наслідки того ж.

але...куди зникають їх номери
адже майже у всіх є мобільні телефони
чи їх викидають у сміття,
чи вони пиляться на поличці,
чи хтось їх використовує,
але як відповісти на питання:
"А не могли б ви мен дати теперішній номер *****?"
і чи взагалі вони тепер користуються
будь-якими засобами зв*язку?

під вікном квітнуть невимовно чарівні іриси,
таке двояке відчуття...бо ж
здається,що їх створив божевільний злий геній
квіти-потвори,квіти-монстри
квіти,неперевершені в своїй красі

я хочу бути сткритною і байдужою істотою
дуже хочу.

слова про кохання зараз здаються
жахливою маячнею
ідіотизмом,не маючим жодного сенсу
жодного здорового наповнення
аж гидко дивитися на вірші про кохання
у чужих профайлах
(а вірші ж прекрасні,і почуття,і власники профайлів,
і розумію всю глибину тих їх почуттів)
але відчуття,що кохання,то тільки фейрітейлз
зі старих книжок не зникає
і не виникає відповідного(для когось бажання)
відтворити ті історійки в житті
я перегибаю палку зі своїм цинізмом.

а вже за 6 днів літо

Чогось цей факт мене занадто лякає
а бо ж навіть не він,
а те,що в мене лишилося менше 6 днів
а взятися за голову важко
все через себе перступаючи
лінь-найбільше зло
найнеймовірніше зло
роблю все аби не було його в наступному етапі
аби ж все закінчити
аби хтось ще надихнув
розумію,що ніхто крім мене
цього не зробить.

Я сниму наушники и буду слушать ветер...*

рік за роком наступає час,
коли навіть музика завaжає
і в кайф слухати метро,
дибільнуватих жайворонків
в пів на третю ранку/ночі
шаркання втомлених ніг
і вітер в голові

радісно знати,що люди
починають тверезо дивитися на життя
і не вийобуватися
не радісно от тільки від того,
що змусило їх думати...

а я ж скоро буду платити за свою лінь
і платити дуже багато

Я звісно все розумію,
і що треба розвивати
українське сучасне мистецтво
але останнім часом здається,
що пряма дорога йому в пекло/зад
(кому як краще)
і скільки б не було реклами
і охів-вздохів навкруги ,
пусто-пафоних відкриттів виставок
з заржавшимися "митцями"
завжди одна й та ж херня.
галерея Kiev. Fine Аrt
а початок мені подобався...


*неймовірно шкода людей,
що накурюються тільки щоб
потанцювати на вечірці...

Санрайз,санрайз...)

Мені завжди було цікаво про що говорять люди,
котрі мене оточують...
абсолютно не факт,що я вірю тому,що чую
та й не завжди приходить в голову кваліфікувати
це як правду чи брехню.
...і справді іноді краще слухати,
а не намагатися висказати своє "фе!"
перебивати...
ніколи такого не розуміла...

й тут...після такого тижня під ранок
вже немає навіть сил повурухнути язиком,
щоб нормально сказати,що ти думаєш,
але на літу все забуваєш...
не так страшно)

"Крім сайкобіллі музики немає!" і джаз,то лише
витвір моєї хворої уяви,
...особливо з огляду
на моє ставлення до цієї музики :),
нічого іншого це й не може нагадувати)
тут все можливо,але мене й така ситуація влаштовує)
нічого ж не міняється)