майже рік тому.лютий.

тепер тільки зовні зовсім інша...

вона ж...)

Я послеполуночница
С локтями, больно-стертыми.
Я крове-переводчица
Бумажными аортами.
Я пережечноспичница.
Я запахо-фанатка. Я
Потомственная птичница,
На шорох крыльев падкая.
Я вечно-безбилетница
В трамваях и желаниях.
Горящеглазосплетница,
Я фея обоняния.
Я некто шоколадница
С облизанными пальцами.
Я дама-беспомадница,
Которой в душу пялятся.
Луны бесстыжей крестница,
Я светом тьму-родящая.
Я девственно-кудесница,
Из тела состоящая.
Вуайеристка с веером,
Но взглядо-безвуальная,
С тумано-сном навеянным
Я песня визуальная.
Заочно-одиночница,
Страницо-перелистница,
Я послеполуночница,
Я полдненавистница!

улюблена Цілик

Я хочу у моря плакать
В белом-белом мятом платье
Тихим шелком швы царапать,
Забывая,вспоминать,и
Я хочу у моря капель
Ледяных и леденцовых,
Кофе и гарячих вафель,
Щек,обветренно-пунцовых.
Я хочу,чтобы не модно,
Чтоб не гажено,не жито.
Чтобы солнце в преисподней
Вышивало витражи.Чтоб
Без дна сияла бездна,
Чтоб в макушку целовали.
В старой шкурке стало тесно,
Сны меня колесовали.
Космос нитками щекочет,
Дальнозоркостью калечит.
Море лечит,море точит,
Сочетая "чет" и "нечет"
Оголенной одиночкой
Дуть на пальцы,петь на память.
Воспаленной белой точкой
Влажный дым дыханьем плавить.
И все выплакав,восполнить
Соль колючей синькой стылой...
Забывать или запомнить,
Как все не было.И было.

я хочу в Польшу,чорт забирай!
я хочу в Москву на МедСін!
і заздрю тим,хто їде,йопт.
треба шукати якусь роботу,
яка б не заважала навчанню.
зараз це майже нереально.
ще більше я мабуть хочу
в Севастополь........може поїду туди
у жовтні замість Одесси
блукати пляжем,дивитися на майже холодне море
може ще й крутіша альтернатива
"КомПоту"-варенична "Побєда".
хочу.

не кохання то,те що з першого погляду
дурниця.
просто людина,що я хочу її фотографувати.
мілльйони-мілльйони разів
і як обламують слова "Я не люблю фотографуватися.і не буду."
я розумію чому і саме тому зможу зняти так,щоб полюбив
але якось потім,може саме для цього поїду
до міста зі старезними тролейбусами.

бувають такі люди-моменти з якими,я точно знаю,
я ще зустрінуся.і не потрібні ні номери телефонів.
ні адресси.знаю.

і є багато чого для написання
враженнь,висновків та й (як завжди) просто фігні,
котра все ніяк не йде з голови...
але все згодом...)

періодично в мене бувають моменти,
коли все абсолютно бісить...навіть близьке та улюблене
коли хочеться щось міняти,хочеться чогось нового
це просто необхідно...

а сьогодні ввечері сиділа в парку,слухала спів мого бога
та й інші джазові звуки,вислуховувала контрабас
дивилася як інші ритмічно плавають чи
літають по дерев*яних дощечках сцени
і я зрозуміла,що в цей раз
до критичного стану не дійде
і міняти нічого не стану,не захочу
може тому що деякі свої речі я вже знайшла

скоро осінь,а це означає розквіт мого життя
прекрасніше осені часу немає...навіть весна.
остаточно займусь навчанням
це стосується й освіти звісно,але все ж більше
фото та танців...бугі чи лінді вирішу вже на місці
давно збиралась.не можна так закидати.
от і не буду)

як на мене,то краще слів :"клац-ткхррр..."
що тепер знову промовляє до мене мій фотоаппарат
не існує!)))
це щастя.я давно цього чекала.і він теж.
півроку плівка лежала без діла.
на-на-на на-на-на)))

записую завтра в дорогу Macie Gray, Коор та Bonobo
та щось таке, як "Who Killed The Cheerleader"
так,сюрприз)))
здається моєму особистому водієві-гангстерові сподобається)))
а взагалі через декілька годин вже їхати,а в мене ще купа справ